ГРИНЦІВСЬКИЙ НВК: ІСТОРІЯ ШКОЛИ

    Історія навчального закладу сягає в далеку давнину. За даними перепису 1732 року в селі Гринцеве вже існувала церковно-приходська школа…

    Перші відомості про школу зібрано, починаючи з 1902 року. Школа була розміщена поблизу Гринцівської церкви між будинками попа і дяка. Містилась у дерев’яному будинку розміром приблизно 9м на 8м. Вкрита була залізом, мала дерев’яну підлогу. На той час будівля вже була стара, коли і ким вона побудована невідомо. У приміщенні була одна класна кімната, в якій разом навчав учнів 1, 2 і 3 класів один учитель. Крім класної кімнати в приміщенні був коридор, окремо квартири для вчителя і сторожа. У школі навчалося 30 учнів. Учитель на російській мові викладав такі предмети: читання, граматику, чистописання і арифметику. Закон Божий і церковно-слов’янську мову викладав до 1915 року піп Маслов, а пізніше – піп Попов Микола. Учні на початку навчального року одержували підручники, а в кінці – здавали їх вчителю. На зошити і перо батьки учнів здавали попові на рік по 1 крб. До школи ходила більшість хлопців з сіл: Гринцеве, Гамаліївка, Ополонівка, Ключинівка  і Протопівщина. Дівчат до школи ходило мало. Коли в 1909 р. в Протопівщині, а в 1912 р. в Ключинівці були відкриті школи, то в Гринцівську школу ходили лише учні, які жили в Гринцеве і Гамаліївці. Бібліотеки при школі не було, учні лише читали підручники «Русский язык», у якому були байки, оповідання, вірші російських письменників. Порядок у школі був суворий: як правило, учнів залишали після уроків без обіду, ставили на коліна, часто сторож Зоренко Микита Іванович приміняв різки. Першим учителем був Бєляєв Максим, який працював з 1902 по 1906 р.р. У 1906-1909 р.р.  працювала Тетряченко Юлія Федорівна з Лебедина. Потім учителювали Шпурський Григорій і Скворча… з Ворожби. Школа працювала до 1920 року.

    У  1924  році  в  будинку  землевласника  Стецюри  Никифора Григоровича була відкрита Ополонівська початкова школа. Першим вчителем був колишній прапорщик, інвалід Iсвітової війни Шкурко Іван Ялисейович, родом з с. Межиріч Лебединського району. Пізніше працював вчителем Маслов Степан (по батькові ніхто не пам’ятає). Одночасно з ним працювали дві вчительки: Соколова Оксана Григорівна і Гонтарева Катерина Степанівна. Згодом школа стала семирічною. У 1936 році був перший випуск учнів-семикласників. Директором школи на той час працював Бережний Павло Давидович.

    У 1939 році на околиці села збудували нове приміщення школи. Самі старші учні цієї школи в 1941 році закінчили 8 класів. Директором школи тоді був Куж Іван Єфремович. У роки Другої світової війни німецькі окупанти дуже зруйнували приміщення школи. Але вже у жовтні 1943 року школа розпочала працювати. Капітальний ремонт школи проведено в 1947 році, а пізніше було добудовано дві класні кімнати, спортзал.

    У 1953 році Гринцівська восьмирічна школа була реорганізована в середню. 

   У 1956-1957 навчальному році у школі навчалося 267 учнів, було 12 класів. Педагогічний колектив складався з 21 вчителя. Директором школи був Павлюченко Микола Мусійович. Працювали гуртки: хімічний, математичний, літературно-драматичний, механізаторів та інші. Систематично проводилися спортивні змагання,  організовувалися  виставки  учнівської творчості, готувалися виступи художньої самодіяльності для учнів та колгоспників. Велася робота на дослідних ділянках, де учні опановували основи сільськогосподарського виробництва. 253 учні успішно склали екзамени і перейшли до наступних класів, 26 десятикласників одержали атестати зрілості. 19 учнів закінчили  навчальний  рік  виключно  на  п’ятірки.   Учениці  10

класу Большак Ганна і Гриценко Катерина нагороджені срібни- ми медалями «За відмінні успіхі у навчанні та зразкову поведінку».

    У 1957-1958 навчальному році у школі навчалося 250 учнів, було 16 класів. Завершене будівництво другого шкільного приміщення на дві великі світлі кімнати. До послуг учнів новозбудована майстерня для виробничого навчання. Протягом року працювали гуртки, у яких учні поглиблювали свої знання, розвивали здібності. Найкраще працювали такі гуртки: тех-нічний, хімічний, співочий (4-6 кл.). На заняттях технічного гуртка учні освоїли техніку випилювання лобзиком і виготовили багато цікавих експонатів. 

    24 травня відбулося традиційне свято «Останній дзвоник».

    332 учні перейшли до наступних класів. 27 десятикласників одержали атестати зрілості.

    Один за одним летіли навчальні роки. Зміцювалася навчально-матеріальна база Гринцівської середньої школи, ріс професійний рівень педагогів.

    Останні уроки, випускні вечори і спогади, спогади, спогади …

    Але в зв’язку із зменшенням контингенту учнів у 1961 році школа знову стала восьмирічною.

Розрахована  школа  була  на  560 учнів. Кошти на її будівництво виділило базове господарство – колгосп ім..Енгельса.  Середньою освітою були охоплені діти 13 сел: Гринцеве, Ленінське, Дружнє, Дмитрівка, Протопівщина, Ключинівка, Миронівщина, Гамаліївка, Комисарівка, Катеринівка, Грунь, Жовтневе, Олексіївське. Просторі, світлі кабінети, дві майстерні з необхідним обладнанням, великий спортзал, тир, їдальня, бібліотека, спортивний майданчик – все для дітей.

    У 1978 році в центрі села Ополонівка (зараз Гринцеве) збудована  двоповерхова  споруда  школи,  яка стала  середньою.   

У 1980 році відбувся перший випуск учнів 10 класу.

У 1988 році шкільну котельню з твердим опаленням переведено на газове.

    1992 рік. Гринцівська середня школа реорганізована у загальноосвітню школу  І-ІІІ ступенів.

    У 2001 році Гринцівська ЗОШ І-ІІІ ст. реорганізована  у навчально-виховне об’єднання: загальноосвітню школу І-ІІІ ст. – дошкільний навчальний заклад. І педагогічний колектив прийняв  до себе дошкільнят.  Для  них  були виділені 3 кімнати:

для занять, ігрова, спальня. Згодом за участю вихователя Дикої Юлії Анатоліївни і її помічника Роді Лідії Іванівни ці кімнати засяяли естетичним оформленням і домашнім затишком. Коли заходиш до них, то ніби поринаєш у чудову казку.

    2004 рік. Навчально-виховне об’єднання реорганізовано у навчально-виховний комплекс.

    Летіли роки за роками. І на добру згадку про шкільні роки випускники залишали фотографії. А завтра – вже нове, самостійне життя. Що їх жде? Хто порадить у скрутну хвилину і розділить їх успіхи, досягнення?... Звичайно, вчителі, яких не забувають випускники, зустрічаються з ними, розповідають про своє життя. Переглядають старі фотографії і дякують їм за науку, за терпіння і любов.